Послання Предстоятеля Української Православної Церкви з нагоди 100-річчя канонізації святителя Іосафа Білгородського

Наша земля, з часів хрещення її святим рівноапостольним князем Володимиром, зростила багатьох угодників Божих. Собор святих співвітчизників, прославлених від Бога чудотвореннями й іншими численними дарами благодаті Святого Духа - «многъ зело» (Ез. 37,10). Це благовірні князі та княгині, преподобні отці й матері, юродиві во Христі, праведники, мученики, сповідники, святі пастирі та воїни.

Особливе місце у сонмі канонізованих Матір`ю-Церквою подвижників благочестя займають святителі. Саме архіпастирів у найбільш повній мірі стосуються слова Спасителя: «Ви світло для світу. Не може сховатися місто, що стоїть на верховині гори. І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник – і світить ваше світло перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла та прославляли Отця вашого, що на небі» (Мф. 5,14-16). Архієрей – це наступник апостолів, служитель Христов і домобудівник таїн Божих (1Кор.4,1), зразок для вірних у слові, у житті, у любові, у дусі, у вірі, у чистоті (див. 1Тим. 4,12).

У святцях зберігаються імена дуже багатьох архіпастирів – благодатних світильників Православ’я, які достойно несли своє звання і, маючи добре сумління, прославляли Господа в своїх серцях (див. 1Пет 3, 15-16) та сповнених величі діяннях. Спадок кожного з них – це кладязь духовного повчання й приклад для наслідування.

Нині ми відзначаємо 100-ліття з дня канонізації святителя Іоасафа Білгородського. Видатний син українського народу, нащадок славетного козацького роду, він народився у 1705 р. в місті Прилуки на Полтавщині. Зростаючи у побожній та благочестивій сім’ї, він отримав виховання згідно з традиціями святого Православ’я, коли благословення та настанови Церкви, супроводжуючи людину з малих літ, стають основою її єства, ведуть «від сили в силу» (Пс. 83,8), «аж поки ми всі не досягнемо з’єднання віри й пізнання Сина Божого, мужа досконалого, у міру зросту Христової повноти» (Еф. 4, 13).

Здобувши богословську освіту у Києво-Могилянській академії, він за покликом серця прийняв чернечий постриг і подвизався у Києво-Братському, Києво-Софійському, Межигірському монастирях, викладав у академії, був залучений Київськими митрополитами до різних церковних послухів. Як доброму пастирю словесних овець, йому було доручено налагодження монастирського життя у Мгарській обителі на Полтавщині, а згодом – настоятельство у славетній Троїце-Сергійовій Лаврі. Скрізь, де трудився подвижник, він являв своїм життям «зразок добрих діл, у навчанні чистоту, статечність, слово здорове, неосудливе» (Тит. 2,7-8), як добрий і вірний раб (див. Мф. 25,21) Пастиреначальника Христа.

2 червня 1748 р. обранець Божий був зведений на вищий ступінь служіння Церкві – відбулася його хіротонія во єпископа Білгородського і Обоянського. Всі свої сили святитель Іоасаф поклав на те, щоби достойно пасти Боже стадо, розбудовувати церковне життя, зберігати віру, примножувати благочестя, «щоби слово Господне розповсюджувалося і славилося» (2Фес. 3,1). Його служіння було полум’яним та сповненим дій великої благодаті Божої.

Спочив архіпастир 10 грудня 1754 р. Його нетлінні мощі перебували у Свято-Троїцькому соборі м. Білгорода, скликаючи нескінченні натовпи прочан з усіх країв. Величезна кількість чудесних зцілень та інших дій благодатної допомоги святителя Іоасафа поширювали в народі Божому гарячу любов до угодника Божого, віру в його святість. Народне почитування та настійне прохання священноієрархів, які почали піднімати питання про його канонізацію ще з кінця ХVІІІ століття, знайшли своє здійснення 4 вересня 1911 р., коли відбулося прославлення Іоасафа Білгородського у сонмі святителів Христових. Цей день, який зібрав з усіх-усюд декілька сот тисяч паломників, став великим торжеством Православ’я.

В революційні часи святі мощі було сплюндровано й вилучено. Коли, Промислом Божим, богоборчій системі було покладено край і Церква віднайшла свободу, було чудесно віднайдено і святі мощі Іоасафа Білгородського. Вони сяють чудотворіннями, являючи, по молитвам святителя Христова, безсмертну силу Православ’я, незламну велич Матері-Церкви, велику милість до нас Бога, дивного у святих Своїх.

Цей ювілей спонукає нас піднести подячні молитви до Господа, що дав нам такого благодатного молитвеника. Його незламність у вірі, неухильність у подвижництві, жертовність у виконанні свого обов’язку, Христова «вбогість духом» (див. Мф. 5,3), євангельська любов нехай стануть для усіх вірних, а наіпаче – для пастирів і архіпастирів прикладом для наслідування і дороговказом до спасіння.
Святителю отче Іоасафе, моли Бога за нас!

† Володимир,
Митрополит Київський і всієї України,
Предстоятель Української Православної Церкви
 

Церковные Таинства

— Таинство Крещения — это духовное рождение для человека. На безусловной необходимости крещения настаивал сам Господь. Когда однажды к Нему тайно ночью пришел один из начальников иудейских по имени Никодим, Господь сказал ему: "Истинно, истинно говорю тебе, если кто не родится свыше, не может увидеть Царствия Божия" (Ин. 3, 3).
Подробнее ...

Вопросы и ответы

—    А какие аргументы могут быть против? Если это не создает препятствий в духовной жизни христианина, то, конечно, можно. Если же из этого делается своеобразный культ, который полностью поглощает все силы человека, так что не остается времени на молитву, то, безусловно, такие занятия спортом бесполезны.
Подробнее ...

Монастыри и храмы Киева bigmir)net TOP 100 Rambler's Top100 Mail.ru