Пре­ос­вя­щенний со­брате, єпи­скопе Симе­оне! Сьо­го­дні ми зно­ву пе­ре­жи­ває­мо чу­до П'ят­десятниці, від­чу­ває­мо особ­ли­ву при­сут­ність Само­го Гос­по­да, Який пе­ред Сво­їм Воз­не­сін­ням на не­бо обі­цяв до­ві­ку пе­ре­бу­ва­ти се­ред ві­рую­чих у Ньо­го. Про­мис­лом Бо­жим, об­ран­ням Свя­щен­но­го Си­но­ду Ук­ра­їн­ської Православ­ної Церк­ви й на­шим по­кла­дан­ням рук ти при­йняв же­реб ви­що­го слу­жін­ня, яке Господь наш Iсус Хри­стос до­ру­чив Сво­їм апо­сто­лам і на­ступ­ни­кам.

Не для зви­чай­них тру­дів об­рав те­бе Гос­подь, то­му до­зво­лю со­бі на­га­да­ти то­бі про ви­со­ту єпи­скоп­ст­ва. Це слу­жін­ня хрес­не й ви­ма­га­ти­ме від те­бе не­аби­якої муж­но­сті. Але не бентеж­ся та дер­зай, то­му що Сам Гос­подь дасть то­бі си­ли й муд­рість іти цим шля­хом. Апо­стол Пав­ло, ус­ві­дом­люю­чи свої не­мо­чі, не­по­хит­но пе­ре­бу­вав у Хри­сті і ствер­джу­вав: «Усе мо­жу в Iсу­сі Хри­сті, Який ме­не ук­рі­п­лює» (Флп. 4, 13). Не­хай зміц­нить Гос­подь і твої си­ли й за­пов­нить те, чо­го то­бі бра­кує, си­лою Сво­єї Бо­же­ст­вен­ної бла­го­да­ті.

По­кла­даю­чи на те­бе ру­ки, ми мо­ли­ли Гос­по­да, щоб Він зро­бив те­бе Сво­їм на­ступ­ни­ком, щи­рим пас­ти­рем, го­то­вим по­кла­сти ду­шу за сво­їх овець. Три­май зав­жди пе­ред со­бою образ Ве­ли­ко­го Ар­хі­єрея, «Який прой­шов Не­бе­са». Свя­ти­тель Гри­го­рій Бо­го­слов, розмірко­вую­чи про ви­со­ту ар­хі­єрей­сь­ко­го слу­жін­ня, го­во­рить, що єпи­скоп - «це захисник іс­ти­ни, він по­ви­нен стоя­ти з Ан­ге­ла­ми, сла­во­сло­ви­ти з Ар­хан­ге­ла­ми, під­но­си­ти жерт­ви на ви­щий жер­тов­ник, свя­щен­но­дія­ти з Хри­стом, від­тво­рю­ва­ти ство­рін­ня, відновлю­ва­ти об­раз Бо­жий».

Єпи­скоп­ське слу­жін­ня ба­га­то­гран­не й від­по­ві­даль­не. Ар­хі­єрей має бу­ти ду­хів­ни­ком і вчите­лем до­ві­ре­ної йо­му па­ст­ви, охо­рон­цем ві­ри й мо­раль­но­сті, роз­да­ва­чем Бо­же­ст­вен­ної бла­го­да­ті. Він сам по­ви­нен бу­ти взір­цем для па­ст­ви «у сло­ві, в жит­ті, в лю­бо­ві, в ду­сі, у вірі, в чис­то­ті» (1 Тим. 4, 12). Особ­ли­вою йо­го тур­бо­тою є збе­ре­жен­ня ми­ру та єд­но­сті, за сло­вом Са­мо­го Гос­по­да: «Не­хай бу­дуть усі єди­ні» (Iн. 17, 21). Лю­би свою па­ст­ву, ді­ли з нею ра­до­щі й скор­бо­ти - це теж ста­вить­ся в обов'язок свя­ти­те­лю Церк­ви Хри­сто­вої.

У склад­ний і не­про­стий час об­рав те­бе Гос­подь. Мо­ли­ся Пас­ти­ре­на­чаль­ни­ку Хри­сту про да­ру­ван­ня то­бі муд­ро­сті вес­ти вру­че­ну па­ст­ву до спа­сін­ня. А вру­ча­є­ть­ся то­бі ни­ні па­ст­ва зем­лі Во­лин­ської. Ти ви­ру­ша­єш на най­дав­ні­шу ка­фед­ру на­шої Церк­ви - до міс­та Володимир-Во­лин­ський.

Це слав­на ка­фед­ра з ба­га­тою іс­то­рі­єю. На­сін­ня ві­ри Хри­сто­вої тут сія­ли уч­ні свя­тих Кирила та Ме­фо­дія. Пі­сля Хре­щен­ня Ру­сі Во­ло­ди­мир-Во­лин­ський стає цен­тром релігійного жит­тя на Во­ли­ні. 992 ро­ку свя­тий рів­но­апо­столь­ний ве­ли­кий князь Володимир за­сну­вав тут єпи­скоп­ську ка­фед­ру й по­бу­ду­вав со­бор­ну церк­ву на честь Успін­ня Пре­свя­тої Бо­го­ро­ди­ці. Піз­ні­ше Во­ло­ди­мир-Во­лин­ський стає ду­хов­ним цен­тром за­хід­ної час­ти­ни Ру­сі, роз­сад­ни­ком свя­то­сті й бла­го­чес­тя, лан­кою, що з'єднувала її з Києвом. Во­ло­ди­мир-Во­лин­ську ка­фед­ру очо­лю­ва­ли та­кі сві­то­чі Церк­ви Хри­сто­вої, як святи­те­лі Сте­фан і Ам­фі­ло­хій. Зем­ля Во­лин­ська да­ла Церк­ві й пер­шо­го ми­тро­по­ли­та Москов­сь­ко­го - свя­ти­те­ля Пет­ра.

Бу­ли в іс­то­рії Во­ло­ди­мир-Во­лин­ської ка­фед­ри й сум­ні сто­рін­ки. Во­на од­ні­єю з пер­ших від­чу­ла на со­бі тиск ка­то­ли­циз­му й унії. Але ми­лість Бо­жа збе­рі­га­ла й обе­рі­гає ни­ні зем­лю Во­лин­ську. I сьо­го­дні те­бе на­прав­ле­но на цю древ­ню ка­фед­ру, щоб від­ро­ди­ти та примножи­ти ба­га­ті й до­б­рі тра­ди­ції, яки­ми во­на зав­жди сла­ви­ла­ся.

Будь муж­нім і не­по­хит­ним, збе­рі­гай вір­ність і від­да­ність Ма­те­рі Церк­ві. Упо­вай на молитов­не пред­ста­тель­ст­во Бо­жої Ма­те­рі, свя­то­го рів­но­апо­столь­но­го ве­ли­ко­го кня­зя Воло­ди­ми­ра, свя­тих зем­лі Во­лин­ської, пре­по­доб­них Ан­то­нія, Фео­до­сія та всіх чудотворців Пе­чер­ських, в оби­те­лі яких бу­ло ви­свя­че­но те­бе на єпи­ско­па.

Від іме­ні всіх нас, хто звер­шу­вав твою хі­ро­то­нію, ві­таю те­бе з по­чат­ком но­во­го слу­жін­ня Гос­по­до­ві та Йо­го Свя­тій Церк­ві. Звер­таю­ся до те­бе сло­ва­ми апо­сто­ла Пав­ла: «Проповідуй сло­во, ви­кри­вай, за­бо­ро­няй, пе­ре­сте­рі­гай із уся­ким дов­го­тер­пін­ням і повчанням» (2 Тим. 4, 2). «То­му що, вчи­няю­чи так, і се­бе вря­ту­єш, і тих, хто слу­хає те­бе» (1 Тим. 4, 16).

А те­пер при­йми єпи­скоп­ський жезл і дай своє пер­ше ар­хі­па­стир­ське бла­го­сло­вен­ня народу, який ра­зом із на­ми сьо­го­дні мо­лив­ся про те­бе, щоб ти від­ни­ні пра­во пра­вив сло­во іс­ти­ни Гос­под­ньої.

← Слово на вручення жезла Преосвященному Анатолію, єпископу Рівненському і Острозькому, 1993 г.		Слово на вручення жезла Преосвященному Iоанну, єпископу Переяслав-Хмельницькому, вікарію Київської Митрополії, 1996 г. →