Преосвященний єпископе Арсенію, возлюблений у Христі брате! Волею Божою, благою й досконалою, яка спрямовує кожну людину до вічного спасіння, ти сьогодні отримав благодать святительського служіння. Відтепер тебе покликано бути єпископом Церкви Христової, яку Господь здобув пречистою Кров'ю Своєю. З цієї миті ти маєш усім життям явити образ «Первосвященика Великого, Котрий перейшов небеса» (Євр. 4, 14), з дерзанням приступати «до престолу благодаті», служити Богу «в праведності і святості».

Важкий шлях служителя Божого, бо крім звичайної внутрішньої боротьби зі спокусами, властивої кожному християнину, він повинен також «терпіти немочі безсильних і не собі догоджати» (Рим. 15, 2), як про це свідчить великий апостол народів: «Хто знемагає, з ким би і я не знемагав? Хто спокушається, за кого б я не палав?» (2 Кор. 11, 29).

Кожен, хто перебуває на початку цього шляху й намагається осмислити висоту й складність архієрейського служіння, мимоволі згадує слова пророка Мойсея: «Господи! Пошли іншого» (Вих. 4, 13). Але ми, народжені від води й Духа, з досвіду знаємо, що всесильна благодать Божа «немічних зцілює й убогих наповнює», а сила Божа посилається людині тоді, коли вона починає усвідомлювати свої немощі: «Коли я немічний, - говорить святий апостол Павло, - тоді сильний» (2 Кор. 12, 10).

Згідно з православним віровченням, єпископ - наступник і продовжувач апостольського служіння в Церкві, заснованій Пастиреначальником як Боголюдський організм, як живий, благодатний, таємничий союз людей із Богом і один із одним у Христі. «Так багато нас стає одним тілом у Христі, а окремо одне одному є члени».

Разом із тим Господь, не порушуючи внутрішньої єдності Святої Церкви, обрав і виділив у ній особливих людей для звершення різних служінь, серед яких виняткове місце посідає єпископство. Єпископ - провісник і вчитель Євангелія, він роздає всім чадам церковним благодать, даровану Богом. Тому богоносний учитель стародавньої Церкви священномученик Iгнатій, єпископ Антиохійський, вчить, звертаючись до мирян і кліру: «Нічого не робіть без єпископа... не думайте, що у вас вийде щось похвальне, якщо робитимете це самі по собі».

Єпископ не лише звершує церковні таїнства й богослужіння. Він - пастир і учитель, наставник і отець ввірених йому людей Божих. Архіпастир не має права на недбалість, він повинен завжди бути уважним. «Пильнуйте себе і всю отару, в якій Дух Святий настановив вас бути єпископами, пасти Церкву Господа і Бога» (Діян. 20, 28), - сказано в Діяннях апостолів. Це означає, що «пильнуючи себе», тобто спостерігаючи за собою, за налаштованістю свого серця й розуму, архіпастир має постійно піклуватися про цілісність і духовний стан свого словесного стада, доглядаючи «не примусово, а охоче і боговгодно, не для ганебної користі, а щиро, і не пануючи над спадщиною Божою, а подаючи приклад стадові» (1 Пет. 5, 23), щоб бути «взірцем для вірних у слові, у житті, у любові, у дусі, у вірі, у чистоті» (1 Тим. 4, 12), як пише про це своєму учню Тимофію апостол Павло.

Упродовж десяти років ти несеш послух намісника Свято-Успенської Святогірської обителі, яка милістю Божою і старанністю братії та благодійників нині відроджується. Рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви від 9 березня 2004 року монастирю надано статус Лаври, що свідчить не лише про ту роль, яку відігравала обитель у минулі століття, й про високі завдання, які покладає на обитель уся Повнота нашої Церкви сьогодні. Лавра - не просто великий монастир, це взірець для інших обителей. Такими були й є Києво-Печерська, Почаївська, Троїце-Сергієва й Олександро-Невська Лаври. Сподіваємося й віримо, що Святогірська Лавра гідно продовжуватиме ці славні традиції і для південної частини нашої Вітчизни стане духовним центром, місцем молитовного подвигу та християнської просвіти.

Від тебе як намісника, а нині єпископа, залежить дуже багато. У своєму послуху будь мудрим, добросердним і доступним, згадуючи слова святителя Василія Великого, що «предстоятель слова має все робити і говорити з обачністю і після багаторазового випробування... і засвідчення навіть тих, які йому ввірені... він не повинен бути упередженим до слави людської і прив'язаним до честі, але зобов'язаний виправляти тих, які дають йому таку честь». Цей ідеал служителя вівтаря Господнього ти повинен завжди мати перед собою і прагнути до нього все своє життя. До останнього подиху будь вірним обітницям, засвідченим тобою сьогодні перед нами - єпископами, духовенством і народом Божим.

А зараз із благоговінням і страхом Божим прийми архієрейський жезл - символ твого пастирства, мудрості й сили, із побажанням, щоб благословення небесне допомагало тобі в архіпастирських трудах, і приклич благодать Господню на благочестивих людей цих, які молилися сьогодні з нами під час твоєї хіротонії.

← Слово на вручення жезла Преосвященному Луці, єпископу Васильківському, вікарію Київської Митрополії, 2005 г.		Слово на вручення жезла Преосвященному Мелетію, єпископу Хотинському, вікарію Чернівецької єпархії, 2006 г. →