Подолання церковного розділення

Розділення Православ'я в Україні — трагедія для віруючого українського народу, один з головних викликів не лише для нашої Церкви, але й для повноти Вселенського Православ'я.

Розділення мають сьогодні місце в багатьох Помісних Церквах. Але порівняно з ними українська проблема є особливо важкою, як за масштабом розділення (в Україні поза євхаристичним спілкуванням із Вселенським Православ'ям перебуває приблизно третина тих, хто сповідує православну віру), так і за характером структур, що перебувають у розділенні (не визнані Вселенською Церквою, ці структури визнаються державою як правомочні релігійні організації).

Подобається нам це чи ні, але ми маємо визнати: сподівання багатьох, що автокефальний рух в Україні локалізується в західному регіоні і з часом зійде нанівець, не виправдалися. Змінилися люди, безліч наших співвітчизників прийшли до православної віри саме в межах цього руху. Змінилася й ідеологія автокефальних структур. Якщо наприкінці минулого століття керівництво самопроголошеного Київського Патріархату публічно заявляло про намір долучитися до невизнаних православних Церков, створивши таким чином «паралельне православ'я», то сьогодні ця церковна спільнота зорієнтована на інший сценарій розвитку: отримання канонічного статусу шляхом входження до складу Константинопольського Патріархату, до якого з початку свого існування й до 1686 року належала Київська Митрополія. Нам відомо, що такі переговори хоча і з перемінним успіхом, але доволі інтенсивно тривають.

Створення на базі автокефальних структур в Україні митрополії Константинопольського Патріархату і паралельне існування двох православних юрисдикцій означатиме, що сучасний поділ Церкви і суспільства буде закріплено на багато років. Зрозуміло й інше: за сучасних умов Українська Православна Церква не має права бездіяльно дивитись на теперішнє розділення. Адже після створення в нашій країні паралельних структур, визнаних Вселенською Церквою, інших історичних можливостей для відновлення церковної єдності в Україні може вже й не бути. Увійшовши під омофор Константинополя, автокефальні структури можуть втратити не тільки можливість самостійно вести переговори про об'єднання, але й саму потребу в них — потребу в канонічному визнанні своєї ієрархії.

Ситуація, коли третина православних християн у нашій країні перебуває у розколі із Вселенським Православ'ям, є абсолютно ненормальною і вимагає негайного вирішення. Є ціла низка рішень Священного Синоду та Собору єпископів Української Православної Церкви, в яких висловлена позиція нашої Церкви щодо об'єднання. Однак, висуваючи канонічні вимоги до тих, хто відокремився, ми водночас маємо засвідчити їм свою любов і бажання єдності.

Церкві та країні катастрофічно бракує єдності, але єдність не може виникнути механічно, на політичне замовлення, неможлива вона і без справ любові. Якщо одна людина хоче примиритися з іншою, вона повинна зробити перший крок назустріч тому, з ким хоче примиритися, хоча б той був і неправий. Так само і в питанні об'єднання з тими, хто перебуває в розколі, — не треба чекати кроків лише з іншої сторони. Бо якщо ми вже сьогодні не розкриємо один одному обійми любові й не будемо щиросердно шукати єдності, робити це завтра може бути вже пізно.

 

Церковные Таинства

— Для того чтобы правильно подготовиться к исповеди, нужен постоянный экзамен совести, а также пребывание в уединении для рассуждения о своих грехах.

Подробнее ...

Вопросы и ответы

—    Сама постановка вопроса несколько некорректна. Поневоле напрашивается встречный вопрос — а какую вообще игру можно назвать православной? Футбол нельзя порицать только на том основании, что это вид спорта. Тем более, что это явление мирового значения, спорт номер один в мире.

Подробнее ...

Монастыри и храмы Киева bigmir)net TOP 100 Rambler's Top100 Mail.ru